Історія писанки в Україні

Виготовлення ритуальних яєць в українській культурі має дуже давнє походження. Найдавніші знайдені писанки є керамічними і датуються періодом Київської Русі.

В історичних джерелах існують письмові згадки про розписування сирих яєць у пізніші періоди, однак, через недовговічність шкарлупи можемо робити висновки лише про особливості більш пізніх писанок.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. писанкарство було поширене по всій території України, однак із приходом радянської влади почало занепадати, адже писанка вважалася церковним атрибутом, неприпустимим у часи державної пропаганди атеїзму.

У 1960–1970-х рр. відбулася активізація писанкарства у межах Західної України, де розписані великодні яйця почали виготовляти на замовлення та продавати на ярмарках. Тоді ж масово поширилися дерев’яні сувенірні писанки, розфарбовані аквареллю та розраховані переважно на туристів.

У 1987 р. у м. Коломия був відкритий перший в Україні музей писанок. Із здобуттям Україною незалежності актуалізувалося бажання людей глибше дізнатися на власні національні звичаї і традиції, відтак писанкарство зайняло свою нішу в системі народного мистецтва та повернулося великодніх звичаїв.

Виготовлення писанок в українській традиції наділялось сакральним значенням та входило до звичаєво-обрядової сфери. За традицією розпочинали писати писанки з другої половини Великоднього посту, а найбільше їх виготовляли у четвер і п’ятницю перед Пасхою. Займалися цим переважно жінки. Вірили, що писанка вийде гарною лише тоді, коли під час її виготовлення поруч не буде нікого стороннього, тому розписували великодні яйця переважно на самоті. Мало хто знає, що писанки виготовляли також у монастирях, де на них зображали релігійні сюжети. На Великдень писанки та крашанки освячували у церкві, а потім використовували для прикрашання осель, у великодніх іграх або з ритуальною чи магічною метою.

Віктор Ткаченко
кандидат історичних наук

Джерело: 1