Майстер зі Львова, не має аналогів не лише в Україні, а й у світі
Львівський майстер рельєфної пластики на шкірі не має аналогів не лише в Україні, 
а й у світі.
Ці роботи вражають символами й глибоким змістом, якоюсь майже сакральністю і таємничою майже магічністю. Є у них якась фольклорна поетика – щось від давнього народного мистецтва, метафора та філософське наповнення.
Міфічні теми, історичні й духовні постаті, біблійні сюжети кладуться в неймовірну гармонію композиції-рельєфу на шкірі, споглядаючи яку, мимоволі занурюєшся в дивовижне щире нутро художника, пізнаєш його світовідчуття. Усю унікальність творчості художника з пластики шкіриІгора Копчика можна було побачити, потрапивши на його ювілейну виставку «Українці. Магія українців». Днями художник відзначив своє 70-ліття, тому виставка стала немов своєрідним продовженням свята.
Роками, довгим пошуком та експериментами художник виробив свою унікальну техніку рельєфного тиснення на шкірі. Робота ця надзвичайно складна і тривала. Щоби створити картину, пан Ігор виготовляє металеві кліше, працює із гідравлічним пресом, робить гіпсові заготовки, що вимагає не лише терпіння, часу, а й неабиякої фізичної сили.
Займатися шкірою художник розпочав невипадково. Може, зумовили й гени, бо батько його був чоботарем, а ще завжди прагнув знайти в мистецтві свій шлях. Тому якось, побувавши на Косівщині, під враженнями від шкіряних виробів народних майстрів, вирішив вивчати пластичні можливості шкіри й обробки, а згодом перейшов до її тиснення. Так шкіра в творчих руках майстра набула нового вжитку в мистецтві. Та окрім тиснення, Ігор Копчик займався скульптурою, працював з дерево. І зараз створює оригінальні меблі з різноманітними барельєфами, скульптурами та декоративною різьбою.
Свого часу його роботи дарували Біллу Клінтону, Папі Іванові Павлу II, українським політикам. Але художник завжди розповідає про це без жодного марнославства. Головне для нього – мати змогу творити у своїй затишній та аскетичній майстерні у підвалі на Дорошенка (м. Львів).
Простота та скромність цього чоловіка вражають. У гуцульській полотняній сорочці та сардаку, в чому пан Ігор зустрічає на виставці гостей, він дуже органічний і схожий на мольфара. Якесь чарівництво є і в його шкірянах полотнах, які промовляють, дивують, захоплюють, а ще занурюють у якийсь неймовірний магічний світ відчуттів та уяви.
