Трійця: історія, обряди і повір’я Зелених Свят
Зелені Свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це – завершення весняного і початок літнього календарного циклу.
В основі Зелених Свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю.
З прийняттям християнства Зелені Свята почали називатися ще й Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Воскресіння і збігалася з Зеленою неділею. Тому в народі це свято називають по-різному: П’ятидесятниця, День Зіслання Святого Духа, День Святої Трійці. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених Свят.
Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов’язково прикрашали подвір’я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясена, горіха, дуба, тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір’ям, повісився Юда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на ворота, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, ласкавцями. Це символізує живу, відновлюючу силу Святого Духа, пробудження природи та оновлення душі людини.
З квітами пов’язують ще один звичай: у день Трійці ворожили на здоров’я та тривалість життя своїх рідних. Дівчата ж плели вінки та кидали у воду: якщо вінок тоне – це поганий знак, якщо пливе – усе буде добре, а якщо спиниться на місці – не скоро буде весілля. Традиційними були співи, хороводи і танці, що тривали до самого ранку.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків — ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками.
У Зелені Свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. На Лівобережжі був поширений обряд водити тополю. Дівчата водили тополю — одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедре обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куща, роль якого теж виконувала дівчина.
На Зелені Свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди зберіглася до наших днів.
Наші предки вірили, що саме під час Зелених Свят піднімаються мертві, а русалки взагалі виходять з води. За народною уявою, русалки — це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися. Утоплениці-русалки на віки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер. Раніше вважалось, що саме під час Зелених Свят, з тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, русалки виходять на берег. Русалки не мали на собі одягу, в них було довге хвилясте волосся, зелене, як трава, а стан – високий і гнучкий. На голові у кожної русалки — вінок з осоки. Вийшовши з води, русалки сідали на березі, розчісували своє довге волосся або бралися за руки і водили хороводи. Іноді русалки вилазили на дерева й гойдалися на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. Русалчині пісні були небезпечні: хто почує їх, то, як зачарований, підійде близько до русалок, а русалки тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочать і затягнуть у річку, на дно. Саме тому побутував звичай на Зелену неділю після служби, хресним ходом йти до криниць і святити їх освяченою водою. Шляхом священик кропив водою і обійстя. Такий звичай, вважалось, захищав людей від русалок.
В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його русалки ніби брали собі на сорочки. Навіть більше, на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. В русалчин тиждень вважалось, що не можна кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Цікавим обрядом було те, що дівчата в цей день ходили в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там кидали завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів.
Святкування П’ятидесятниці, як і кожного іншого українського великого свята, не обходилося без святкового столу. Підготовку до свята розпочинали ще з четверга, рано-вранці йшли до лісу збирати лікарські трави, а з обіду починали готувати страви з яєць, молока, птиці, риби та свіжої зелені. Обов’язковою частиною святкового столу була випічка: різноманітні млинці, пироги, рулети. Гуляння, зазвичай, влаштовували в лісі, біля річки, або ж у полях: застеляли зелену скатертину, що символізувала відродження природи після довгої зими.
Сучасні святкування вже не мають таких чітких приписів, кожна сім’я самостійно обирає, як відзначити Трійцю, це свято по праву вважається одним з найбільш шанованих і улюблених свят й нині.
Альона Москалу, редактор Global Ukraine News
