Що буде з Мінськими домовленостями
Законсервована ситуація "ні війни, ні миру на Донбасі" фактично перетворюється на стратегічний політичний та дипломатичний ресурс Росії
Правда полягає в тому, що нинішні обставини в Україні, ЄС та США не дають підстав для чітких прогнозів. Більш-менш прогнозованою є лінія поведінки РФ, але від того не легше.
Керівництво України впродовж року скоригувало свої підходи до тематики "Мінських домовленостей". Якщо на рівні декларацій ми і далі чуємо про відданість тому, що визнається як таке, що не працює, то на рівні кулуарної та публічної дипломатії все більше і частіше чути критику та заяви, спрямовані на ревізію окремих пунктів "Мінських домовленостей" (декларації, а не реальні дії у цьому напрямку).
Але підстав зробити висновок, що офіційна Україна взяла переговорний курс на торпедування "Мінських домовленостей" шляхом розмивання трактувань окремих пунктів, немає.
Швидше за все, мова йде про банальне бажання президента Порошенка уникнути як внутрішньої критики (через суспільний консенсус несприйняття факту міжнародного тиску на Україну виконувати політичні положення домовленостей без припинення вогню та широкого невдоволення окремими положеннями Мінська), так і зовнішньої критики (звинувачень у зриві виконання Мінська). У протилежному випадку Україна зробила би хоч якісь спроби використати провалений процес підготовки "дорожньої карти Мінських домовленостей" для зміни трактувань, встановлення невигідних для РФ часових рамок виконання окремих пунктів тощо. Або скористалась би низкою вигідних для себе резолюцій міжнародних організацій для офіційного ініціювання перегляду трактування, порядку виконання чи навіть змісту положень Мінська.
Фактично на сьогодні українська дипломатія вирішила нічого не робити з Мінськими домовленостями, а просто чекати зміни міжнародних обставин, що насуваються.
Такими обставинами, перше за все, є інаугурація президента США Дональда Трампа, президентські вибори у Франції та парламентські в Німеччині, скасування санкцій проти РФ. І якщо усі ці обставини назагал ускладнюватимуть міжнародне становище України, то, наприклад, ймовірне чи очікуване скасування санкцій проти РФ як наслідок виборів у Франції та Німеччині фактично означатиме карт-бланш для української влади у виході з процесу МД.
Це, з одного боку, ускладнюватиме безпекову ситуацію нашої держави, але полегшуватиме позиціонування БПП та НФ під час прогнозованої кампанії дострокових виборів в Україні, дозволить зняти провладній коаліції частину тягаря критики, та навіть створить додаткові можливості для ведення пропаганди (вже сьогодні ми бачимо активне спекулювання темою "повномасштабної агресії РФ", як засобу відволікання уваги від внутрішніх проблем).
Консервація ситуації "ні війни, ні миру", очевидно, потрібна і для підтримання олігархічного консенсусу, оскільки війна фактично перетворилася для "власників Донбасу" на джерело збагачення.
Тому, квола невиразна позиція України в переговорному процесі навколо "Мінських домовленостей" на сьогодні пояснюється як відсутністю ідей та бажання проводити активну політику щодо врегулювання українсько-російського конфлікту, так і, можливо, міркуваннями отримання потенційних політичних та інших вигід.
Сьогодні в США великою групою впливових політиків та експертів фактично відкрито проголошено кампанію "не дозволити Трампу розміняти Україну на нормалізацію з РФ." Участь частини українського держапарату в цій кампанії є чи не єдиним позитивним прикладом намагань України якимось чином впливати на своє майбутнє.
Очікувані зміни в американській та європейській політиці в 2017 році природно підказують Росії необхідність зосередитися не на пошуку дипломатичних варіантів реалізації "Мінських домовленостей", а на скасуванні міжнародних санкцій проти себе, а також досягненні максимальної військової переваги в Сирії, як запоруки початку "великого торгу" зі США на максимально вигідних умовах.
І реалізація Мінських домовленостей, і тимчасове "затишшя" переговорного процесу навколо них однаково вигідні Росії. Тимчасову паузу в "мінському процесі" Росія, як і раніше, використовуватиме для нарощування військової присутності на Донбасі (як засобу перешкодити Україні раптово "врегулювати" ситуацію військовим шляхом) та інституційного розвитку Л/ДНР. Очевидно, усі ігри навколо зустрічей народного депутата Савченко з громадянами Захарченком і Плотницьким є частиною цього плану (щоб "привчити" українців до необхідності та ефективності прямих переговорів з Л/ДНР не виключено, що росіяни підуть на забезпечення часткового успіху місії українського нардепа - звільнення та обміну кількох або і частини заручників).
Втягнуте у виборчу кампанію керівництво Франції та Німеччини не матиме впродовж найближчих шести місяців можливості педалювати тематику «Мінських домовленостей». Натомість РФ посилить роботу з країнами-слабкими ланками ЄС, а також з тими політичними партіями в ФРН та Франції, що опонують президенту Олланду та канцлеру Меркель.
В активі української дипломатії на європейському напрямку залишатимуться низка держав регіону (Румунія, Литва, Латвія, Естонія та інші), а також достатньо велика і впливова кількість членів Європарламенту та зростаюча кількість експертів з питань зовнішньої політики та безпеки, що занепокоєні агресивною політикою РФ в Європі.
Несподіваної трансформації може зазнати роль Польщі. З одного боку в Польщі існує традиційний антиросійський дискурс. З іншого боку, польські сантименти до історичних подій у взаєминах з Україною будуть активно використані Росією у кампанії по підриву європейської політики підтримки нашої держави шляхом знеславлення України, як країни неофашизму, антисемітизму тощо. Нинішнє керівництво Польщі має складну дилему - як розвивати український напрямок зовнішньої політики без шкоди для відносин з ядерним правим націоналістичним електоратом? У найближчій перспективі для України загостриться питання ставлення до Польщі - друг у подоланні проблем чи проблема?
Інтерес для України становитиме неприховане бажання Польщі стати частиною переговорного процесу з приводу врегулювання "українського питання". Але пасивна позиція української дипломатії щодо Мінських домовленостей навряд чи дозволить скористатися цим бажанням Польщі у конструктивному ключі.
Богдан Яременко
Дипломат, екс-генконсул України у Стамбулі, голова управління "Майдан закордонних справ"
Скорочено, повний текст матеріалу тут
