Тихо їдеш – далі будеш: терпіння в постмайданівській Україні
Наслідки революцій завжди розчаровують. Очікування негайних перетворень наштовхуються на безжальну реальність, а глибоке та виснажливе розчарування поширюється серед більшості населення.
Та не серед радикалів, які зазвичай вимагають повного оновлення верхівки, яку вважають винною в зраді «спільній справі». У Франції, яка стала зразком для майбутніх революцій, якобінці на чолі з Максиміліаном Робесп’єром закликали до побудови нової республіки шляхом терору.
Постмайданівська Україна ще не дійшла до небезпечної «лихоманки», яку описав у книзі «Анатомія революції» Крейн Брінтон. Проте деякі симптоми вже почати проявлятися. Українці все частіше засуджують дії уряду як неправомірні. Багато людей надіються на третій Майдан, щоб звести рахунки за допомогою насильства. Вони палко реагують на кожну помилку законодавців. Після двадцяти п’яти років корумпованого уряду не дивно, що українці хочуть, аби люди при владі були святими.
Багато українських блогерів могли б підтримати страхітливі слова Робесп’єра:
“Тож яким є фундаментальний принцип демократичного чи народного уряду, необхідна рушійна сила, яка змушує його рухатися вперед? Це чеснота…
Коли надзвичайними зусиллями сміливості та розуму народ розриває ланцюги деспотизму, щоб перетворити їх на трофеї свободи…якщо після цього він не досягне вершин своєї долі, то це буде лише вина тих, хто ним править.
У такій ситуації перша максима вашої політики – керувати людьми, покладаючись на розум, а ворогами, покладаючись на терор.
Якщо рушійною силою народного уряду в часи миру є чеснота, рушіями народного уряду в часи революції є чеснота й терор: чеснота, без якої терор згубний; терор, без якого чеснота безсила. Терор – це ніщо інше, як вчасна, сувора та непохитна справедливість, а тому, це - породження чесноти; це не настільки спеціальний принцип, скільки наслідок загального принципу демократії, використаний для найнагальніших потреб нашої країни”.
Звичайно, українська еліта – глибоко корумпована, а її прагнення побороти корупцію залишає бажати кращого. Звичайно, Україна потребує кращої еліти, прозорішої еліти, чеснішої еліти. Звичайно, Україна потребує компетентнішої, ефективнішої та професійнішої еліти.
Однак, як казав колишній президент Леонід Кравчук, «маємо те, що маємо». Нинішня українська верхівка не стане кращою, якщо громадянське суспільство України, ЗМІ та Захід наполягатимуть, що вона безнадійно корумпована і повинна зійти зі сцени. Звісно, вони корумповані, і, звісно, їм варто піти, але перш ніж кричати «Стратити всіх!», українцям варто замислитися, які святі прийдуть їм на зміну?
Одержимість моральною чистотою не зачіпає суті питання. Святих називають святими саме тому, що вони – винятки з правил. Більшість людей – а надто законодавців – радше належать до лав грішників. Це реальність занехаяних демократій на кшталт України, несправних демократій на зразок Америки, посттоталітарних демократій, як-от Німеччина Конрада Аденауера, авторитарних демократій на кшталт Франції Шарля де Ґолля, неліберальних демократій типу Угорщини Віктора Орбана та м’якої демократії на кшталт Канади Джастіна Трюдо. Західні політики та ЗМІ особливо лицемірно наполягають на дотриманні українцями тих моральних стандартів, якими американці та європейці (які гостинно приймають здобуті незаконним шляхом статки українських корупціонерів та олігархів), постійно нехтують.
Послідовники якобінців Робесп’єра в сучасній Україні помиляються стосовно чесноти. Вона ніколи не була і не буде передумовою системних змін. Якби вона була, то ми всі досі жили б у печерах. Однак, якщо грішні чоловіки та жінки повільно, терпляче, неідеально, агонізуючи, змінюватимуть інститути, то результатами будуть змінена система та моральна поведінка.
Доброчесність, як і успішна зміна, є результатом важкої праці, а не гільйотини.
Джерело: IAC
