Українська мова – глибина тисячоліть

 

Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову
(Л. Костенко)

Приводом написати цю статтю став той факт, що греки мало знають про українську мову. Деякі навіть упевнені що вона однакова з російською, а також не розуміють чому в Україні розмовляють українською та російською. Але і ми, українці, деколи забуваємо наскільки унікальною є наша мова.

Українська мова суттєво відрізняється від інших “руських” мов різними фонетичними явищами та лексикою. З точки зору лексики, найближчими до української є білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%) мови. Російська — на четвертому місці (62%). А якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис із білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською — тільки 11.

Якщо уявити ситуацію, коли представники різних слов'янських народів кожен говорить своєю мовою. Українці зможуть хоча б трохи зрозуміти кожного з них, лише росіяни не порозуміються ні з ким.

Українська мова, єдина на сьогоднішній день державна мова в Україні, належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної родини. Її формування, як і інших східнослов`янських, почалося від праслов`янського періоду і розтягнулося на декілька століть. Проте процес становлення східнослов`янських мов не був синхронним. Існує багато підстав вважати, що найраніше він розпочався з української мови.

В той час, коли ще не існувало Москви та Росії, на території сучасної України процвітала могутня держава Київська Русь, а інші східнослов`янські регіони в той час ще були заселені неслов`янськими племенами — балтами та фінно-уграми.

Мова Київської Русі утворилася на основі староболгарської як письмова мова слов’янства, та була принесена на Русь греками разом із книжками для богослужіння. Цією мовою написані всі наші літописи, а також світські літературні твори, включаючи знамените «Слово о полку Ігоревім».

Незважаючи на те, що стародавні літописці писали церковнослов’янською, вони часто вставляли в текст розмовні слова та навіть цілі фрази. Прискіпливе дослідження київських і галицьких літописів, а також світської літератури XI — XIII століть, розпочате ще А. Кримським і продовжене сучасними лінгвістами, відкрило в цих текстах чималий пласт української лексики. Ось лише деякі слова, що зустрічаються там: парубок, окріп, глум, вежа, батіг, оксамит, бунчук, матиця, недбальство, віття, гілля, колода, cтpixa, жито, стегно, лiчбa, коло, яруга, кожух, оболонь, гай, полонина, веслування, рілля, джерело, глечик, багаття, криниця, збіжжя, лазня та багато інших. А в «Слові о полку Ігоревім» автор вживає навіть цілі вирази, такі, наприклад, як «бicoвi діти», «туга ум полонила», «прадідня слава», «ничить трава жалощами».

Крім літературних джерел зберіглося й чимало інших письмових свідчень живої розмовної української мови у вигляді всіляких написів на стінах храмів, на зброї, предметах домашнього побуту й т.д. Так, наприклад, поблизу села Хвощове Полтавської області був знайдений меч, датований X — XI століттям, на якому є напис «коваль Людота».


Меч «коваль Людота»

Український учений С. Висоцький відкрив у Софійському соборі стародавні написи на стінах — графіті. На одній з них вибита молитва князя Володимира (у хрещенні Василя), де є слова «помозі рабу твоему Василеві». Українською звучать і відомі нам літописні топоніми (Печерська Лавра, Довбичка, Либідь, Почайна, Стугна, урочище Угорське, гори Угорські й т.д.), і власні імена (Володимир, Володарь, Василько, Михалко, Варяжко, Ляшко й т.д.).

Одне з графіті на стінах Софії Київської. «Господи помози рабу своєму грішному Костянтину и избави от всякоя біді»

І ця мова Київської Русі з численними характеристиками української мови називалась «руська мова». Мова новоствореної Московської держави, російська мова – це нащадок руської (української) мови.

Починаючи з XVI століття окремо вживається термін «українська мова» для позначення мови українських земель Речі Посполітої. У XVIII столітті Російська Імперія, ліквідувавши політичну автономію України, поставила за мету повністю нівелювати також український народ, асимілювати його з великоруською нацією. Свою російську мову вони позначають як «руська мова». Література, освіта українською мовою не лише не розвивалися, але й переслідувалися. З другої половини XVIII століття розпочинається поступовий процес поглинання української культури російською. Українська мова оголошується провінційною, селянською, й якщо й використовується освіченими українцями, то в більшості випадків для жарту, анекдоту. Відтоді серйозні праці, в тому числі історичні писалися російською.

Але українська мова зберіглась в народі, термін «українська мова» поступово переміг в усіх українських регіонах.

Іван Котляревський (1769-1838) та його послідовники, серед яких і Великий Кобзар, відродили українську народну мову, зробивши її літературною.

Іван Котляревський (1769-1838)

Мовний склад населення України в складі різних імперій за переписами 1897-1910 років показують домінування української мови.

Фото 4. Мовний склад населення України в складі різних імперій за переписами 1897-1910 років

І хоча в царській Росії для розвитку української мови були зовсім не тепличні умови, все ж таки вирішальний удар по ній нанесли більшовики. Українців розстрілювали, висилали до Сибіру, катували чи садили до в'язниць. Масове винищення населення під час Голодомору за офіційними даними призвело до 10 мільйонів смертей. Спустошені території в примусовому порядку заселяли російськомовним населенням. Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня Запорізька область) і Харківської областей мали бути переселені колгоспники з Росії, а до Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) - із Білорусі та Росії. Як кажуть дослідники, переселенцям, які прибували у вимерлі від голоду села на Сході та Півдні країни, надавали значні пільги.

Фото 5. Наказ совнаркому щодо переселення людей на територію УРСР

З 1938 почалась офіційна русифікація українських шкіл. Постановами та указами спочатку вводилось обов’язкове вивчення російської мови, а згодом – перехід всіх українських шкіл на викладання на російській мові. У Радянському Союзі була навіть створена спеціальна комісія, яка займалася уподібненням української мови до російської . Чи не до кожного українського слова добирали російський відповідник, який "вживляли" у словники та, відповідно, який ставав літературною нормою. Так втрачався потужний шар питомої української лексики. Зазнав змін і правопис, що штучно уподібнювався до російського.

Протягом 400-т років українська мова пережила безліч заборон, як за часів царської Росії, так і за Радянського союзу. Тільки у 1991 році українська мова була проголошена державною. Завдяки численним активістам та педагогам почалась відновлюватись лексика. Але тривале застосування заборонних заходів відносно української мови й культури російським царизмом, «інтернаціоналістична» політика радянського режиму призвели до того, що ментальність багатьох українців трансформувалася в бік пасивного прийняття наявного порядку речей. Це, зокрема, можна спостерігати й у відношенні до своєї мови багатьох українців, які не хочуть учитися говорити українською, соромляться мови своїх предків. Таким чином, даючи можливість про-російським політикам маніпулювати мовним питанням.

Анна Маніаті,

"Гілка калини", квітень 2018.