Коротка історія ОУН-УПА

Згідно із радянською моделлю УПА була представлена як колабораціоністи Гітлера і криваві націоналісти. Не могло бути інакше, бо Москва хотіла Україну русифікувати. Українець, що не бажав стати радянською людиною, обвинувачувався в націоналізмі, а ще краще – у фашизмі.
УПА для такої пропаганди була надзвичайно корисною. Роздмухування в Польщі страху не тільки перед німцями, а й перед українцями легітимізувало тезу про потребу польсько-російської (радянської) дружби. Але досить про пропаганду.

Історія українського національного руху стане заплутаною, якщо ви не будете брати до уваги шок і травми, які викликали катастрофічні для українців результаті Першої світової війни. Навіть малі народи, як литовці чи естонці, здобули незалежність, в той час як найбільша в регіоні українська громада не отримала власну державу.

Українське націотворення у дев'ятнадцятому столітті і до війни було переважно орієнтоване на соціал-демократію і лівацтво. Катастрофічна поразка викликала дискусію про її причини та поворот до націоналізму.
Однак, це відбулось не одразу. Частина української інтелектуальної еліти короткий час сподівалася на незалежність новоствореної Української Соціалістичної Радянської Республіки. Не без причини, але і не без ілюзій.

На початку двадцятих років українська культура могла розвиватися там більш-менш вільно. Вперше в історії молоді люди могли навчатися в україномовній школі. Слід зазначити, що на польському боці український руху не мав аж таких свобод.
Однак з 1927 року Сталін почав чистки українських "націоналістів", що знаменувало кінець ілюзії про облаштування російсько-українських відносин на рівноправній основі. Водночас значно послабилися ліві тенденції в українському національному русі. Голос, натомість, отримало праве крило і націоналісти. Вони могли зорганізуватися тільки в Другій Річі Посполитій і за кордоном.

Серед української молоді, лідером якої став вояк І Світової війни Євген Коновалець, починається радикалізація. То був момент, коли з’явився "Інтегральний націоналізм" Дмитра Донцова, який став майже Біблією українського націоналізму.

Євген Коновалець

Ці процеси призводять до утворення Організації українських націоналістів. Її перший установчий з'їзд, що об'єднав вже існуючі групи, відбувся у Відні в січні-лютому 1929 року. ОУН мала антибільшовицьке ставлення до подій в Українській РСР. Вона також мала антипольську позицію, протиставляючи себе тій течії українського національного руху, яка була пов’язана з ім’ям Петлюри.

Польські обіцянки українцям не були виконані (в тому числі створення українського університету у Львові), а українське культурне життя та освіта в Польщі щоразу сильніше утискалися. Поява ОУН тільки поглибила негативні тенденції з польського боку, а подальша радикалізація ОУН призводила до усе сильнішої взаємної ворожнечі.
Це сформувало особливу доктрину дій українського національного руху, яка значною мірою була віддзеркаленням теорії Донцова. У 1938 був убитий Євген Коновалець.

Боротьба за його політичну спадщину призводить до серйозних розколів, в лідери вибивається остаточно звільнений з польської в’язниці в 1939 році Степан Бандера.

Справжнім початком війни для українського національного руху є рік 1938. Українці трактують відрив Закарпаття від Чехословаччини як свого роду П'ємонт. Там організовується збройне повстання і створюється одноденна держава. Все це скінчується цілковитою поразкою.
На початок німецько-польської війни ОУН реагує військовими акціями. На теренах Галичини вибухає антипольське повстання. Воно придушувалося як диверсія проти Польщі, але набагато гіршими для українців були совєти, які з’явилися тут 17 вересня 1939.

В 1939-41 рр. центром українського політичного життя стає Краків. Лідери ОУН, передбачаючи початок російсько-німецької війни, розраховують на появу на радянській території окупованої зони. Їхня діяльність толерується з німецької сторони.
Після початку німецько-радянської війни та захоплення Львова, ОУН оголосила там відновлення незалежності. Проте Німеччина не погодилась на це, і Степана Бандеру депортували в концентраційний табір.
Українсько-німецьке співробітництво тривало протягом певного часу, але ОУН зрештою усвідомило власні ілюзії. Безперервні реквізиції і вивіз робочої сили в Німеччину призвели до того, що українці почали організовувати загони самооборони. Перша така формація була утворена на Волині під керівництвом Тараса Бульби-Боровця.
Українці почали розуміти, що вони змушені воювати на два фронти – з Третім Рейхом і Радянською Росією. Українці покинули ряди допоміжної поліції окупаційної влади. Момент, в який з’являться УПА (Українська повстанська армія) важко визначити, тому що це ім'я застосовується для означення декількох утворень.

В кінцевому рахунку початок УПА в якості підпорядкованої ОУН організації – це кінець 1942 р. З цього слідують важливі висновки. Тоді як ОУН можна закинути співпрацю з Третім Рейхом у 1939-1942 рр., Українська повстанська армія не співпрацював з Рейхом, а боролася з ним.

Керівництво ОУН і УПА уявляло собі закінчення Другої світової війни подібним до кінця І війни – великі держави регіону мали бути зруйновані, в результаті чого мусила з’явитися політична порожнеча. В ній ОУН хотіла вибороти місце для своєї держави. З цієї точки зору важливими конкурентами в районах Волині та Галичині ставали поляки. Звідси намір їхнього вигнання, який в кінцевому підсумку спровокував масові вбивства поляків.

Трагедію спричинили конкретні деморалізуючі умови війни і давні соціальні відносини (у тому числі конфлікти між панською садибою та селом). Ті вбивства нічого не дали ОУН-УПА, натомість стали надзвичайно складним історичним баластом.
Поляків виселив в кінцевому підсумку Сталін (що, імовірно, відбулося би в будь-якій ситуації), а УПА в безнадійній боротьбі проти Рад пережила в повоєнні роки криваву баню, ставши об’єктом безпрецедентних репресій.

В післявоєнний час доля вояків УПА дуже схожа на долю польських "проклятих солдатів". Трудно сказати, коли завершилася боротьба УПА. У кожному разі, в 1950 році гине командир Роман Шухевич. Боротьба вщухає, а репресії тривають протягом тривалого часу.

Радянська Росія мобілізувала гігантську пропагандистську машину, аби повністю дискредитувати УПА. Основним закидом було співробітництво з Третім Рейхом. Насправді, пакт Гітлера-Сталіна (Молотова-Ріббентропа) була набагато більш серйозною співпрацю з без порівняння більшим значенням і впливом, ніж наповнені ілюзіями спроби співпраці з боку українського національного руху. Будь-яке інше представлення УПА, ніж як тільки нацистами і колабораціоністами, руйнували радянський нарратив ІІ світової війни - "Вітчизняної війни".

Для патріотично налаштованих українців УПА, натомість, в основному через післявоєнний мартиролог, стала легендою, змістом якої були посвята і жертва. Як і з усіма легендами цього типу, іноді про власні гріхи було важко говорити, тим більше, що російська пропаганда не залишала на УПА живого місця. Легенда була, зрештою, дійсно поширена тільки в Західній Україні.

Сьогодні від легенди залишилося не так багато. Навіть чорно-червоний прапор, що будить у Польщі так багато суперечок, для більшої частини молодого покоління більше не пов’язаний з УПА. Чим більше Україна буде стояти на своїх власних ногах, тим більш легенда про УПА буде блякнути. Про це свідчать погані результати на виборах організацій, які покликаються на УПА.

 

Казімеж Вуйціцький,
Професор Варшавського університета

Джерело: 1