Звернення Президії Федерації грецьких товариств України до лідерів та активістів грецьких об’єднань
Щороку, 15 грудня, ми повертаємося в минуле і звертаємо свої думки до найтрагічнішої сторінки в історії греків України і пострадянського простору – так званої «Грецької операції НКВС».
11 грудня 1937 р. Народним Комісаром Внутрішніх справ СРСР Н. Єжовим була підписана директива № 50215, що стосується осіб грецької національності. Після чого 15 грудня почалася сумнозвісна «Грецька операція НКВС».
11 грудня 1937 р. Народним Комісаром Внутрішніх справ СРСР Н. Єжовим була підписана директива № 50215, що стосується осіб грецької національності. Після чого 15 грудня почалася сумнозвісна «Грецька операція», протягом якої було розстріляно, по разним даним, близько 22 тисяч греків, з них близько 10 тис. в Україні.
Репресії проти греків СРСР, будучи складовою частиною політики терору тоталітарної держави проти власного народу, привели до колосальних людських втрат серед грецького населення, знищенню його національно-культурних інститутів – грецьких шкіл, театрів, газет і видавництв. Репресії торкнулися майже кожної грецької родини і мали всі ознаки геноциду. Частими були випадки, коли повністю знищувався весь рід – від малолітніх дітей до людей похилого віку. У Маріупольському окрузі було репресовано більше 5 тисяч чоловік, практично всі вони були розстріляні. Місця їх поховань до цих пір невідомі.
Розстрілювали, перш за все, людей, які брали активну участь в національно-культурному житті народу, – вчителів, поетів та письменників, людей мистецтва й науки, інколи, просто хороших господарів. Всіх, хто був на голову вище своїх сучасників і потрапляв у поле зору каральних органів СРСР. Дійсною метою операції було одне – знищити національні особливості грецького народу, перетворити його на радянський народ, без роду й племені, що готовий виконувати будь-який наказ уряду.
Ми звертаємося до усіх греків, чиї родичі попали до жорен «Грецької операції», були розкуркулені, вислані, арештовані за політичними мотивами, 15 грудня о 16.00 годині запалити у себе вдома Поминальну свічку Пам'яті. По тих, хто був розстріляний, по людях похилого віку й дітях, що так і не доїхали до місця депортації, хто помер під час виснажливої дороги у вагонах, призначених для перевезення худоби, хто помер в засланні від холоду, голоду, тифу і нелюдських умов перебування. Хай цього дня нас усіх об'єднає загальний біль і молитва про предків безневинно убитих.
Потрібно пам'ятати про наш борг перед тими, хто загинув: ми просто зобов'язані зберегти пам'ять про жертви репресій, збирати відомості і спогади про ті страшні дні від їх нащадків і на прикладі їхніх доль виховувати нинішнє покоління, щоб ніколи не повторилися події недавнього минулого.
