Голодомор – це не тільки 7 мільйонів життів, а й 66 тон золота, 1439 тон срібла, діаманти, антикваріат. Тощо.
Голодомор 1932-33 рр. був не тільки найбільшим в історії геноцидом, а й наймасштабнішим і найефективнішим грабунком людей. Такою-собі золотозаготівлею, золотою лихоманкою по-комуністичному. Де жертви самі дістають зі схованок і несуть завойовникам свої родові скарби. Лиш би відстрочити голодну смерть. А, може, й вижити. Йдеться в статті "Української правди".
Торгзіни (в деяких джерелах – торгсини, від словосполучення "торговля с иностранцами") під час голодомору стали єдиною мережею державної торгівлі, де населення могло купити деякі найнеобхідніші продукти харчування. Але тільки за дорогоцінні метали або валюту.
Формально ця всесоюзна контора виникла влітку 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі. Але в Україні магазини торгзіну активно почали працювати з січня 1932 р., і на практиці - не з іноземцями, а з голодуючими селянами.
Постанову "Про утворення Всеукраїнської контори торгзіну" Українська економічна нарада при РНК УСРР прийняла 29.06 1932 р.
Автори співставили по часу і змісту різні постанови та інші документи щодо організації-розширення мережі торгзіну в Україні з постановами партії щодо організації геноциду голодом і вжахнулися:
ці документи виходили та діяли абсолютно узгоджено і синхронно! За принципом:
1) партія забирає в українського селянина весь хліб;
2) торгзін забирає в нього все золото і гроші! Далі, аналіз власне організації роботи партії і торгзіну додав ще пункт
3): але зробіть все так, щоб хохли все-одно не вижили.
В обмін на обрядове золото селяни отримували товарні ордери (бони), з 1933-го р. – так звані заборні книжки, які вже потім отоварювали на продукти. Цей процес затягувався нерідко до двох місяців і отоварювати бони чи заборні книжки вже було нікому. Існувала навіть таємна інструкція: "не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів".
Масштаби "золотої лихоманки" по-більшовицьки відповідали "графікам" геноциду: якщо в 1931 році через систему торгзіну до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. - близько 50 млн., то у 1933 р. - 107 млн. валютних карбованців. З них 75,2% становили дорогоцінні метали - золото, срібло, платина. Так званий "золотобрухт" становив 38%, монети царського карбування -18% від загальної суми валютних надходжень.
Очевидці свідчать, що випадки смертей голодуючих прямо у кілометрових чергах за хлібом або й відразу після отоварення були масовими. Послухаємо їх:
Галина Назаренко:
- Звечора займали чергу на хліб-кирпичик, який був, як тирса. Вистоювали цілу ніч, а вранці формували десятки, по 10 людей пускали в магазин. В цій десятці один за одного тримались, щоб, не дай Боже, хтось не втулився зі сторони. Мені часто приходилось бувати в таких чергах.
Золоті каблучки мами і батька з весілля мама здала в "Торгсин", за що отримала кілька кілограмів борошна і варила нам галушки.
(Український голокост 1932-33: Свідчення тих, хто вижив: У трьох томах. / за ред. О .Ю. Мицика. – Том 2. – Київ: Вид. дім "Києво-могилянська академія", 2004).
Галина Афанасьєва:
У нашій родині опухлих не було, тому що ми жили на Трухановім Острові і вся сім'я заготовляла дрова, які човнами переправляли через Дніпро і продавали на базарах. Крім того, наша сім’я мала деякі золоті речі, які дісталися матері у спадок... Ці коштовності з охотою приймали торгаші в обмін на продукти... В "торгсинах" було вдосталь борошна, сала, меду, ковбас, консервів...
В обмін на золоті прикраси ми отримували найдешевше кукурудзяне борошно, з якого мати випікала пиріжки й продавала їх на ринку, щоб прогодувати сім'ю. Так "крутилися" всі кияни, щоб не вмерти з голоду
(Газета "Самостійна Україна", жовтень 1999.)
Якщо в 1932 році торгзін УСРР "заготовив" 21 тонну золота (26,8 млн. крб.) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн. крб.) від населення, то у 1933 р. – 44,9 тонн золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тонну срібла (22,9 млн. крб.).
Торгзін не була єдиною машиною по забору цінностей у конаючого населення. Навряд чи хтось підрахує колись масштаби забраного у людей добра на нелегальних стихійних ринках, де ціни на хліб були в десятки разів вищі, ніж навіть у торгзінах. Чи просто пограбованого золота, яке владні рекетири викатовували в беззахисних селян-одноосібників.
Типовий такий випадок описав інвалід війни Олексій Різник у статті "Золото для диктатури пролетаріату" ("Україна молода", 23.11.06, с. 11):
"В 1931-32 рр. було розгорнуто широкомасштабну державну операцію щодо господарів… Їх групами возили до Вінниці в тюрму. Забрали і мого батька… Коли їх привезли в тюрму, кожному назвали суму викупу свободи в золотих рублях… Заходили міліціонери в камеру, хапали за волосся заручників, які стояли поруч, і стукали голову об голову, вигукуючи: «О, дзвенить золото!» Відібраних забирали на тортури, били, ламали пальці, затискуючи дверима… доки людина не назве суму золота, що влаштовувала катів… Брат сказав, що залишилось 35 (золотих – авт.) рублів. Міліціонери з радістю забрали ці гроші і відпустили батька".
Якщо співвіднести число жертв українського голодомору із сріблом-злотом, викачаним імперським комунізмом з України в той час, вийде десь 5 інвалютних карбованців. Або 12 кг борошна. Така була ціна життя, вірніше, страшної смерті одного українця.
