Дніпро - центральне місце етногенезу українців
Споконвіку дана була нам Земля наша. Ще відтоді, як на Землі ніде не було інших людей, жили наші діди-прадіди по берегах, наших великих річок Дніпра та Дністра. Великий наш Батько Дніпро-Славута - широкий і повноводий, годував наш народ рибою. Його оточували широкі луки з розкішними травами і прадавні ліси з велетенськими деревами, верхівки яких майже сягали самого Неба.
На деревах цих виводили своїх пташенят чарівні птахи. Серед наших густих лісів бігали леви й ведмеді, слони й мамути та багато-багато інших пречудових казкових звірів. І було їх так багато, що й злічити не можна було. І розселився наш народ по всій нашій землі від Дніпра до Дністра, до Дунаю та Дону.." Дніпро (ст.-слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос.Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва - Славу́тич - третя за довжиною й площею басейну річка Європи після Волги й Дунаю, має найдовше русло в межах України. Довжина Дніпра в природному стані становила 2 285 км, тепер (після побудови каскаду водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) - 2 201 км; в межах України — 981 км. Площа басейну - 504 тис. км², з них в межах України - 291,4 тис. км². Дніпро - рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80 % річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале. Водний режим річки визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню.
Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» й у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім». Історія України-Русі пов'язана з Дніпром. Його басейн є центральним місцем етногенезу й націогенезу українців. Київ - столиця України, завдяки Дніпру лежить на перетині торгових шляхів між Сходом і Заходом, Північчю й Півднем. Дніпро тісно пов'язаний з історією східних слов'ян, які розселялися по річці та її притоках - Прип'яті, Десні, Росі тощо. Тоді річки були основними шляхами - вони зв'язували віддалені землі і сприяли об'єднанню племен в одну державу - Київську Русь. Середнє Подніпров'я на чолі з Києвом було давнім культурним центром, навколо якого на межі VIII-IX століть об'єдналися східні слов'яни.
По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі - писемність, архітектура, мистецтво, - виникали великі міста, що в свою чергу ставали центрами розселення людей і розвитку господарства. Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману за 450 років до нашої ери, а також плавав по річці до самих порогів. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, що плавали по річці в торгових справах. З того часу про велику слов'янську річку писали безліч істориків і письменників - і давніх часів, і середніх віків. Перші вітчизняні відомості про Дніпро є в літописах Київської Русі «Повість врем'яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».
Назва річки «Дніпро» вперше трапляється в літературних пам'ятках першої половини IV століття нашої ери. Походить від давньосхідноіранського «Велика річка». До того річка мала давньогрецьку назву Борисфен, що означає «той, що тече з півночі». Предки українців, давні східні слов'яни, називали її Славутичем («Син Слави») - ця назва досі зрідка використовується як синонім, особливо як поетична назва; римляни називали річку Данаприс, турки - Узу або Узи. Деякі дослідники схиляються до думки, що Дніпро в давнину називався Сіндгу, Сінд, Інд, оскільки в низів'ях річки існувала Сіндика, інакше — Сіндська Скіфія.
Середньовіччя Дніпро з'єднував Київську Русь з іншими державами й народами. Річкою пролягав стародавній торговий шлях, що в Лаврентіївськім літописі названо «великим шляхом з варяг у греки». Варязький шлях зв'язував Чорне та Балтійське моря й вів до Візантії. Нижнє Подніпров'я та північне узбережжя Чорного моря в давнину були важливими районами торгівлі — тут знаходились колонії фінікійців, греків, а пізніше, в середні віки, — венеціанців та генуезців.
Також ці райони в давні часи були ареною боротьби з азіатськими ордами — хозарами, печенігами, половцями, татаро-монголами. Зміцнення кочівників, з одного боку, й ослаблення Києва, з другого, були причиною того, що Дніпровий шлях ставав все менш доступний і з кінця XII століття його функції став перебирати на себе Дністровий шлях із столицею Галицького князівства — Галичем. Завоювання України татарами остаточно знівелювало значення Дніпрового шляху й міст на ньому. Відродилося воно лише в XVI столітті. На Дніпрі засновано козацьку вольницю Запорозьку Січ, звідки козаки на швидких чайках здійснювали походи до турецьких берегів. По водах Дніпра вони спускалися до Чорного моря й нападали на ворожі фортеці. Січ неодноразово міняла своє місце, але лишалася в районі Дніпрових плавнів: болота та плавні захищали її від татар і турецьких галер. Ранній новий час
За Богдана Хмельницького Дніпро став головною річкою козацької держави. В добу «руїни», коли держава Хмельницького розпалася на Лівобережну й Правобережну з окремими гетьманами, війни між претендентами, що намагалися об'єднати державу, супроводжувалися переходами через Дніпро (зокрема, походи Тетері, Брюховецького і Дорошенка в 1660-х роках). Згодом Дніпро на довгій лінії від Лоєва до Кременчука (за винятком околиць Києва) став кордоном московської й польської сфери інтересів аж до 1793 року.
В межах Литовсько-Польської держави комунікаційне значення мала верхня частина річки й її праві притоки, зокрема Прип'ять, і Десна: ними перевозили товари на захід і північний захід — до Вісли, Німана й Балтійського моря. У XVIII столітті в Европі на водний транспорт звернули особливу увагу — Дніпро сполучили каналами з іншими річковими системами: в 1765–1768 роках — з басейном Німана каналом Огінського, в 1775 закінчили спорудження Королівського каналу, що зв'язав Дніпро з Віслою (через Мухавець, притоку Бугу, з притокою Прип'яті Піною). Обидва канали були споруджені з приватної ініціативи, щоб дати можливість транспортувати й сплавляти ліс з Полісся до балтійських портів — Гданська й Клайпеди. А на території Білорусі в 1797 році збудовано Березинський канал, що з'єднав Дніпро із Західною Двіною.
Дніпро згадується і описується в романах, поезії та прозі, піснях, сотнях історичних досліджень на різних мовах різних часів. Є Дніпро і в народних думах: «Тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли» («Дума про Самійла Кішку»). Згадується річка і в старовинних переказах, піснях. До неї звертаються і в літературі часів Козацької Держави («Вірші на жалосний погреб… Сагайдачного», драма «Милость Божія», козацькі літописи). Українське відродження XIX століття теж підносить тему Дніпра в літературі та мистецтві. Образ річки пов'язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили і нині живу традицію шанування річки як української національної святині. До тематики Дніпра-Славути також звертались Максим Рильський, Григорій Чупринка, Василь Симоненко, Павло Тичина, Володимир Сосюра («Іще не скресла крига на Дніпрі» та інші), Микола Вінграновський («Чуєш, Дніпре мій», «Скажи мені, Дніпре», «Ніч Івана Богуна» тощо) та багато інших письменників. Дніпрові краєвиди також популярні серед художників - різних часів і різних країн. День Дніпра У листопаді 2003 року Київрада ухвалила розширити перелік масових заходів у місті та заснувала День Дніпра «з метою донесення до людей проблеми сучасного екологічного стану ріки Дніпро, збереження природної рівноваги в басейні ріки та культурної спадщини, як основи національної культури, турботи про подальший розвиток традиційних культур та етносів». Відзначається День Дніпра в Києві в першу суботу липня і пов'язується із Зеленими Святами.
Джерело: spadok
